співати

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

  теп. ч. мин. ч. майб. ч. наказ.
Я співа́ю співа́в співа́тиму  —
Ти співа́єш співа́в
співа́ла
співа́тимеш співа́й
Він
Вона
Воно
співа́є співа́в
співа́ла
співа́ло
співа́тиме  —
Ми співа́єм(о) співа́ли співа́тимем(о) співа́ймо
Ви співа́єте співа́ли співа́йте
Вони співа́ють співа́ли співа́тимуть  —
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч. співа́ючи
Дієприсл. мин. ч. співа́вши
Пас. дієприкм. теп. ч.
Безособова форма

спі-ва́-ти

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 1a. Відповідні дієслова доконаного виду — відспівати (одспівати), заспівати, проспівати.

Корінь: -спів-; суфікс: ; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. неперех. видавати голосом музичні звуки [≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1] ◆ Мені наче сниться, що хитав мене мене хтось у колисці і співав надо мною тихесенько. Марко Вовчок, «Сестра», 1858 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ — То й не заспіває ніхто?… — Я не вмію співати. Панас Мирний, «Повія», 1883—1884, 1928 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ В одному місці хором співають, а в другім не клеїться. М. М. Коцюбинський, «Як ми їздили до Криниці», 1908 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Діти намагаються співати басами. Олександр Петрович Довженко, «Поема про море», 1955—1956 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) * образно ◆ Співає Маланці колос, сміється лука ранніми росами, дзвоном коси. М. М. Коцюбинський, «Fata morgana», 1903—1910 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Як він може зубрити зараз, в такий вечір, коли співає все навкруги і він сам повен почуття нового, не знаного досі. О. Т. Гончар, «Тронка», 1963 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Гуркочуть заводи могутні, // Співає щаслива земля. О. В. Донченко, «Школа над морем», 1937 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Іскрився перед очима, дзвенів, співав веселий весняний день. В. П. Козаченко, «Сальвія», 1956 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  2. неперех. уміти голосом передавати мелодії, маючи для цього відповідні природні дані [≈ 2][≠ 2][▲ 2][▼ 2] ◆ [Надежда Петрівна:] Я вже од вашої тіточки довідалась, що ви співаєте. Леся Українка, «Блакитна троянда», 1908 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  3. неперех. виступати зі співом професійно (на естраді, в опері тощо) [≈ 3][≠ 3][▲ 3][▼ 3] ◆ Приїздив Шаляпін. Приїхав яхтою з Монте-Карло, де він тепер співає. М. М. Коцюбинський, лист до В. І. Коцюбинської, 16 лютого 1912 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ — Голос в цього Андрійка прямо з серця жили висмоктує. Тільки в імператорському театрі співати. М. П. Стельмах, «Кров людська — не водиця», 1957 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  4. неперех. професійно займатися співом; систематично брати участь у якомусь хорі [≈ 4][≠ 4][▲ 4][▼ 4] ◆ Чи наші діти співають у хорі? Опиши мені, як все пройде у Вас. М. М. Коцюбинський, лист до В. І. Коцюбинської, 6 липня 1908 (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  5. неперех., перен. говорити, читати співучо, розтягуючи слова, як при співі [≈ 5][≠ 5][▲ 5][▼ 5] ◆ Тепер тільки почув [Карпо Петрович] дзвінкий хлоп'ячий голос, який безперестанку співав: — Сім раз по вісім — п'ятдесят шість… М. М. Коцюбинський, «Подарунок на іменини», 1912 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Набравшись духу, затяг [Хаєцький]…: — Товаришу гвардії старший лейтенант! — Антонович давно вже помітив, що Хома починає отаким манером співати всякий раз, коли йому від чогось боляче і прикро на душі. О. Т. Гончар, «Прапороносці», 1946—1948 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  6. неперех. голосом виконувати якийсь музичний твір [≈ 6][≠ 6][▲ 6][▼ 6] ◆ Ідуть шляхом чумаченьки, // „Пугача“ співають. Т. Г. Шевченко, «Катерина», 1838 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Сліпий кобзар під чиїмось возом обідає з своїм хлопцем, а другий кобзар чутно, як грає і співає про Морозенка. Марко Вовчок, «Дяк», 1908 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Молодиці жартували, сміялись, співали пісень, аж луна розляглась по полю. М. М. Коцюбинський, «На віру», 1891 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Весняного ранку // Співай, моя люба, веснянку! Леся Українка, «Веснянка», 1890 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Десь співали пісню на селі дівчата. І. І. Гончаренко (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Дівчинка сиділа на печі і співала котові колискову. Г. М. Тютюнник, «Вир», 1960—1962 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  7. неперех. виконувати партію в музичному спектаклі [≈ 7][≠ 7][▲ 7][▼ 7] ◆ З давніших знайомих є тут, окрім Гриневецького, Білінський (той, що «партію Смока» мав співати). Леся Українка, лист до родини Косачів, 15 (28) квітня 1901 (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  8. неперех. щебетати, свистіти, кукурікати і т. ін.; мати здатність щебетати, свистіти, кукурікати і т. ін. (про співочих і деяких інших птахів) [≈ 8][≠ 8][▲ 8][▼ 8] ◆ На небі хоч би тобі хмариночка; пташечки співають веселенько. Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, «От тобі й скарб», 1837 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Он деркач кричить у лузі, // Соловей співа в кущах. Я. І. Щоголів, «Рибалка», 1877 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Жайворонок співав, аж луна йшла під блакитне небо. М. М. Коцюбинський, «На віру», 1891 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ От ми: «Кукуріку!» — він дума // На нас, що то півень співа. Леся Українка, «Поворіт додому», 1890 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Співає перепілка. М. Т. Рильський, «Я молодий і чистий…», 1922 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ — Чуєш? — Чую. Лебеді співають М. П. Стельмах, «Хліб і сіль», 1958 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  9. неперех. утворювати звуки за допомогою крилець, ніжок і т. ін. (про комаху) [≈ 9][≠ 9][▲ 9][▼ 9] ◆ Тихо бриніла заблудькана муха на шибі. То замовкала, повзаючи по склі, то знов співала фальцетом, заплутавшись в складках занавіски. Г. М. Хоткевич, «Камінна душа», 1911 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Ти в небі бачив голубів, // Чув, як співають бджоли. Л. С. Первомайський, «Балада про пісню, що залишається», 1950 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  10. неперех. мелодійно звучати, видавати співучі звуки (про музичний інструмент, дзвінок, гудок тощо) [≈ 10][≠ 10][▲ 10][▼ 10] ◆ Ти пам'ятаєш, як в пітьмі // Баян на палубі співав?… Л. С. Первомайський (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Десь на скелях співали фанфари. Яків Баш, «Гарячі почуття», 1947 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ — Отак заводські гудки у нас над Дніпром: на дощ — хриплять, а на добру погоду — співають лунко. О. Т. Гончар, «Прапороносці», 1946—1948 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Співає дзвоник у світлих і чистих коридорах, діти біжать у просторий клас. В. С. Кучер, «Дорога до людей», 1958 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Кришталь співає від кожного дотику. В. М. Собко, «Матвіївська затока», 1962 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  11. неперех. видавати високі протяжні звуки при певній дії (про робочий інструмент, пристрій і т. ін.) [≈ 11][≠ 11][▲ 11][▼ 11] ◆ Погляньте: ось житло трудящої людини […] // Співають тут ввесь день фуганки голосні // І стружки золоті звиваються й зміяться… М. Т. Рильський, «Із абетки», 1928 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Співала пилка, дзвеніли сокири, сипалася тирса, стружки, тріски. М. Д. Рудь, «Гомін до схід сонця», 1959 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  12. неперех. подавати сигнали (про поїзд, автомашину і т. ін.) [≈ 12][≠ 12][▲ 12][▼ 12] ◆ Десь співала електричка, протинаючи тьму полів. В. С. Кучер, «Голод», 1961 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Не дзвонять трамваї, не мерехтять барвисті реклами, не співають авто… О. Т. Гончар, «Прапороносці», 1946—1948 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  13. неперех. видавати тонкі звуки, розсікаючи повітря (про кулю, стрілу і т. ін.) ◆ Довкола тоненькими голосами співали кулі. П. Й. Панч, «Гарні хлопці», 1959 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  14. неперех. видавати звуки, схожі на скрип, свист і т. ін. [≈ 13][≠ 13][▲ 13][▼ 13] ◆ Піски тьохкають, піски співають під ногами прохожого. Іван Ле, «Юхим Кудря», 1927 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ У надвечірній тиші скрипучо співав сніг під Мстиславовими чобітьми. Антон Хижняк, «Данило Галицький», 1951 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) || безос. ◆ Стояли морози, сніги лежали білі… Під ногами співає, під саньми тріскотить. Степан Васильченко, «Мороз», 1926 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  15. неперех. густи, завивати (про вітер, хуртовину і т. ін.) [≈ 14][≠ 14][▲ 14][▼ 14] ◆ Вітер почина грати на далекім воринні. Дзз… тонко співає він в одколоту скалку, докучно бринить, як муха… М. М. Коцюбинський, «Тіні забутих предків», 1912 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) || безос. ◆ Вітер з години на годину дужчав… Жалібно співало в димарі. Панас Мирний, «Повія», 1883—1884, 1928 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  16. неперех., перен. бути перейнятим радісним збудженням, хвилюванням, захопленням і т. ін. [≈ 15][≠ 15][▲ 15][▼ 15] ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
  17. неперех., перен. ким, чим сповнюватися якими-небудь мелодійними звуками, пташиним щебетом і т. ін. [≈ 16][≠ 16][▲ 16][▼ 16] ◆ Солов'ями рідний гай співав. М. Т. Рильський, «Лист до рідного краю», 1945 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Небо співало жайворонками. О. Т. Гончар, «Перекоп», 1957 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Жовтогаряче поле загородилося полукіпками, співає косами, сріблиться серпами. М. П. Стельмах, «Велика рідня», 1949—1951 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  18. неперех., перен. бути особливо слухняним у чиїхось вправних руках, у того, хто діє, працює натхненно, з піднесенням (про знаряддя праці, робочий інструмент, матеріал і т. ін.) [≈ 17][≠ 17][▲ 17][▼ 17] ◆ Сокира грає й співає у нього в руках. Він усе робить нею, мовби то була третя рука. Г. М. Хоткевич, «Гуцул», 1923 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук. М. П. Стельмах, «Гуси-лебеді летять», 1963—1964 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  19. перех. і про кого — що прославляти, оспівувати у своїх віршах, піснях і т. ін. кого-, що-небудь [≈ 18][≠ 18][▲ 18][▼ 18] ◆ Не все співати нам про квіти // Та любуватися Дніпром… // Година — дбать про шлях освіти, // Люд забезпечити добром. Павло Грабовський, «Поетам-українцям», 1894 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Прочитавши його [оповідання], Ви, може, добродію, здивуєтесь: що це на старість почав я про кохання співати? Панас Мирний, лист до Ц. О. Білиловського, 29 серпня 1897 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Я своїм трудом твій труд співаю. Петро Дорошко, 1959 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Співа [поет] про Рим, згубивши міру. // А про того будівника, // Що збудував йому квартиру, — // Не проспівав ще ні рядка! Степан Олійник, «Про деяких туристів», 1959 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  20. перех. і неперех., перен., розм. говорити, твердити що-небудь (переважно довго або улесливо) [≈ 19][≠ 19][▲ 19][▼ 19] ◆ До нього з розпитками, так він знай своє співа усе: «…Дай, таточку, грошей». Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, «От тобі й скарб», 1837 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Не так би був іще співав шановний волецький господар, якби був знав, що роблять хлоп'ята, вирвавшися з його рук. І. Я. Франко, «Яндруси», 1905 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Вона за ним убивалася, сумувала, плакала, а він того уже ні чув, ні бачив. Він тепер знай співає про неправду людську. Панас Мирний, «Хіба ревуть воли, як ясла повні», 1880 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Вчора йому на ковзанці «Левку, миленький» співала [Христина], а сьогодні вже в дурні шиє. М. П. Стельмах, «Хліб і сіль», 1954—1958 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
Синоніми
Антоніми
  1. ?
  2. ?
  3. ?
  4. ?
  5. ?
  6. ?
  7. ?
  8. ?
  9. ?
  10. ?
  11. ?
  12. ?
  13. ?
  14. ?
  15. ?
  16. ?
  17. ?
  18. ?
  19. ?
Гіпероніми
Гіпоніми
  1. ?
  2. ?
  3. ?
  4. ?
  5. ?
  6. ?
  7. ?
  8. ?
  9. ?
  10. ?
  11. ?
  12. ?
  13. ?
  14. ?
  15. ?
  16. ?
  17. ?
  18. ?
  19. ?

Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Від праслов'янської форми *vъzpěti, від якої також виникли давньорус. въспѣвати, въспѣти, укр. співати, рос. спевать, спев, білор. спяваць, пол. śpiewać, чеськ. zpívat, словац. spievať, в.-луж. spěwać, н.-луж. spěwaś, ст.-слов. възпѣвати, възпѣти. — Праслов'янське *vъzpěti утворене з префікса *vъz- «з-» і дієслова *pěti (ітератив *pěvati) «співати». Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983. — ISBN 966-00-0816-3. Т. 5: Р — Т / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін. — 2006. — 704 с. ISBN 966-00-0785-X.

Переклад[ред.]

Джерела[ред.]