співати

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

  тепер. мин. майб. наказ.
Я співа́ю співа́в співа́тиму
Ти співа́єш співа́в
співа́ла
співа́тимеш співа́й
Він
Вона
Воно
співа́є співа́в
співа́ла
співа́ло
співа́тиме
Ми співа́єм(о) співа́ли співа́тимем(о) співа́ймо
Ви співа́єте співа́ли співа́тимете співа́йте
Вони співа́ють співа́ли співа́тимуть
Дієприсл. тепер. співа́ючи
Дієприсл. мин. співа́вши

спі-ва́-ти

Дієслово недоконаного виду, дієвідміна 1a. Відповідне дієслово доконаного виду — відспівати (одспівати), заспівати, проспівати.

Корінь: -спів-; суфікс: -а-; закінчення: -ти

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. неперех. видавати голосом музичні звуки ◆ Мені наче сниться, що хитав мене мене хтось у колисці і співав надо мною тихесенько. Марко Вовчок, «Сестра», 1858 р. ◆ — То й не заспіває ніхто?.. — Я не вмію співати. Панас Мирний, «Повія», 1883—1884, 1928 р. ◆ В одному місці хором співають, а в другім не клеїться. Михайло Коцюбинський, «Як ми їздили до Криницї», 1908 р. ◆ Діти намагаються співати басами. Олександр Довженко, «Поема про море», 1955—1956 р. * образно ◆ Співає Маланці колос, сміється лука ранніми росами, дзвоном коси. Михайло Коцюбинський, «Fata morgana», 1903—1910 р. ◆ Як він може зубрити зараз, в такий вечір, коли співає все навкруги і він сам повен почуття нового, не знаного досі. Олесь Гончар, «Тронка», 1963 р. ◆ Гуркочуть заводи могутні, // Співає щаслива земля. Олесь Донченко, «Школа над морем», 1937 р. ◆ Іскрився перед очима, дзвенів, співав веселий весняний день. Василь Козаченко, «Сальвія», 1956 р.
  2. неперех. уміти голосом передавати мелодії, маючи для цього відповідні природні дані ◆ [Надежда Петрівна:] Я вже од вашої тіточки довідалась, що ви співаєте. Леся Українка, «Блакитна троянда», 1908 р.
  3. неперех. виступати зі співом професійно (на естраді, в опері тощо) ◆ Приїздив Шаляпін. Приїхав яхтою з Монте-Карло, де він тепер співає. Михайло Коцюбинський, «лист до В. І. Коцюбинської», 16 лютого 1912 р. ◆ — Голос в цього Андрійка прямо з серця жили висмоктує. Тільки в імператорському театрі співати. Михайло Стельмах, «Кров людська — не водиця», 1957 р.
  4. неперех. професійно займатися співом; систематично брати участь у якомусь хорі ◆ Чи наші діти співають у хорі? Опиши мені, як все пройде у Вас. Михайло Коцюбинський, «лист до В. І. Коцюбинської», 6 липня 1908
  5. неперех., перен. говорити, читати співучо, розтягуючи слова, як при співі ◆ Тепер тільки почув [Карпо Петрович] дзвінкий хлоп'ячий голос, який безперестанку співав: — Сім раз по вісім — п'ятдесят шість… Михайло Коцюбинський, «Подарунок на іменини», 1912 р. ◆ Набравшись духу, затяг [Хаєцький]..: — Товаришу гвардії старший лейтенант! — Антонович давно вже помітив, що Хома починає отаким манером співати всякий раз, коли йому від чогось боляче і прикро на душі. Олесь Гончар, «Прапороносці», 1946—1948 р.
  6. неперех. голосом виконувати якийсь музичний твір ◆ Ідуть шляхом чумаченьки, // „Пугача“ співають. Тарас Шевченко, «Катерина», 1838 р. ◆ Сліпий кобзар під чиїмось возом обідає з своїм хлопцем, а другий кобзар чутно, як грає і співає про Морозенка. Марко Вовчок, «Дяк», 1908 р. ◆ Молодиці жартували, сміялись, співали пісень, аж луна розляглась по полю. Михайло Коцюбинський, «На віру», 1891 р. ◆ Весняного ранку // Співай, моя люба, веснянку! Леся Українка, «Веснянка», 1890 р. ◆ Десь співали пісню на селі дівчата. [Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 30] ◆ Дівчинка сиділа на печі і співала котові колискову. Григорій Тютюнник, «Вир», 1960—1962 р.
  7. неперех. виконувати партію в музичному спектаклі ◆ З давніших знайомих є тут, окрім Гриневецького, Білінський (той, що «партію Смока» мав співати). Леся Українка, «лист до родини Косачів», 15 (28) квітня 1901
  8. неперех. щебетати, свистіти, кукурікати і т. ін.; мати здатність щебетати, свистіти, кукурікати і т. ін. (про співочих і деяких інших птахів) ◆ На небі хоч би тобі хмариночка; пташечки співають веселенько. Григорій Квітка-Основ'яненко, «От тобі й скарб», 1837 р. ◆ Он деркач кричить у лузі, // Соловей співа в кущах. Яків Щоголів, «Рибалка», 1877 р. ◆ Жайворонок співав, аж луна йшла під блакитне небо. Михайло Коцюбинський, «На віру», 1891 р. ◆ От ми: «Кукуріку!» — він дума // На нас, що то півень співа. Леся Українка, «Поворіт додому», 1890 р. ◆ Співає перепілка. Максим Рильський, «Я молодий і чистий…», 1922 р. ◆ — Чуєш? — Чую. Лебеді співають Михайло Стельмах, «Хліб і сіль», 1958 р.
  9. неперех. утворювати звуки за допомогою крилець, ніжок і т. ін. (про комаху) ◆ Тихо бриніла заблудькана муха на шибі. То замовкала, повзаючи по склі, то знов співала фальцетом, заплутавшись в складках занавіски. Гнат Хоткевич, «Камінна душа», 1911 р. ◆ Ти в небі бачив голубів, // Чув, як співають бджоли. Леонід Первомайський, «Балада про пісню, що залишається», 1950 р.
  10. неперех. мелодійно звучати, видавати співучі звуки (про музичний інструмент, дзвінок, гудок тощо) ◆ Ти пам'ятаєш, як в пітьмі // Баян на палубі співав?.. [Леонід Первомайський II, 1958, 114] ◆ Десь на скелях співали фанфари. Яків Баш, «Гарячі почуття», 1947 р. ◆ — Отак заводські гудки у нас над Дніпром: на дощ — хриплять, а на добру погоду — співають лунко. Олесь Гончар, «Прапороносці», 1946—1948 р. ◆ Співає дзвоник у світлих і чистих коридорах, діти біжать у просторий клас. Василь Кучер, «Дорога до людей», 1958 р. ◆ Кришталь співає від кожного дотику. Вадим Собко, «Матвіївська затока», 1962 р.
  11. неперех. видавати високі протяжні звуки при певній дії (про робочий інструмент, пристрій і т. ін.) ◆ Погляньте: ось житло трудящої людини […] // Співають тут ввесь день фуганки голосні // І стружки золоті звиваються й зміяться… Максим Рильський, «Із абетки», 1928 р. ◆ Співала пилка, дзвеніли сокири, сипалася тирса, стружки, тріски. Микола Рудь, «Гомін до схід сонця», 1959 р.
  12. неперех. подавати сигнали (про поїзд, автомашину і т. ін.) ◆ Десь співала електричка, протинаючи тьму полів. Василь Кучер, «Голод», 1961 р. ◆ Не дзвонять трамваї, не мерехтять барвисті реклами, не співають авто… Олесь Гончар, «Прапороносці», 1946—1948 р.
  13. неперех. видавати тонкі звуки, розсікаючи повітря (про кулю, стрілу і т. ін.) ◆ Довкола тоненькими голосами співали кулі. Петро Панч, «Гарні хлопці», 1959 р.
  14. неперех. видавати звуки, схожі на скрип, свист і т. ін. ◆ Піски тьохкають, піски співають під ногами прохожого. Іван Ле, «Юхим Кудря», 1927 р. ◆ У надвечірній тиші скрипучо співав сніг під Мстиславовими чобітьми. Антон Хижняк, «Данило Галицький», 1951 р. || безос. ◆ Стояли морози, сніги лежали білі.. Під ногами співає, під саньми тріскотить. Степан Васильченко, «Мороз», 1926 р.
  15. неперех. густи, завивати (про вітер, хуртовину і т. ін.). ◆ Вітер почина грати на далекім воринні. Дзз… тонко співає він в одколоту скалку, докучно бринить, як муха… Михайло Коцюбинський, «Тіні забутих предків», 1912 р. || безос. ◆ Вітер з години на годину дужчав.. Жалібно співало в димарі. Панас Мирний, «Повія», 1883—1884, 1928 р.
  16. неперех., перен. бути перейнятим радісним збудженням, хвилюванням, захопленням і т. ін. ◆ немає прикладів застосування.
  17. неперех., перен. ким, чим сповнюватися якими-небудь мелодійними звуками, пташиним щебетом і т. ін. ◆ Солов'ями рідний гай співав. Максим Рильський, «Лист до рідного краю», 1945 р. ◆ Небо співало жайворонками. Олесь Гончар, «Перекоп», 1957 р. ◆ Жовтогаряче поле загородилося полукіпками, співає косами, сріблиться серпами. Михайло Стельмах, «Велика рідня», 1949—1951 р.
  18. неперех., перен. бути особливо слухняним у чиїхось вправних руках, у того, хто діє, працює натхненно, з піднесенням (про знаряддя праці, робочий інструмент, матеріал і т. ін.) ◆ Сокира грає й співає у нього в руках. Він усе робить нею, мовби то була третя рука. Гнат Хоткевич, «Гуцул», 1923 р. ◆ Залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук. Михайло Стельмах, «Гуси-лебеді летять», 1963—1964 р.
  19. перех. і про кого — що прославляти, оспівувати у своїх віршах, піснях і т. ін. кого-, що-небудь ◆ Не все співати нам про квіти // Та любуватися Дніпром… // Година — дбать про шлях освіти, // Люд забезпечити добром. Павло Грабовський, «Поетам-українцям», 1894 р. ◆ Прочитавши його [оповідання], Ви, може, добродію, здивуєтесь: що це на старість почав я про кохання співати? Панас Мирний, «лист до Ц. О. Білиловського», 29 серпня 1897 р. ◆ Я своїм трудом твій труд співаю. Петро Дорошко, 1959 р. ◆ Співа [поет] про Рим, згубивши міру. // А про того будівника, // Що збудував йому квартиру, — // Не проспівав ще ні рядка! Степан Олійник, «Про деяких туристів», 1959 р.
  20. перех. і неперех., перен., розм. говорити, твердити що-небудь (переважно довго або улесливо) ◆ До нього з розпитками, так він знай своє співа усе: «..Дай, таточку, грошей». Григорій Квітка-Основ'яненко, «От тобі й скарб», 1837 р. ◆ Не так би був іще співав шановний волецький господар, якби був знав, що роблять хлоп'ята, вирвавшися з його рук. Іван Франко, «Яндруси», 1905 р. ◆ Вона за ним убивалася, сумувала, плакала, а він того уже ні чув, ні бачив. Він тепер знай співає про неправду людську. Панас Мирний, «Хіба ревуть воли, як ясла повні», 1880 р. ◆ Вчора йому на ковзанці «Левку, миленький» співала [Христина], а сьогодні вже в дурні шиє. Михайло Стельмах, «Хліб і сіль», 1954—1958 р.

Синоніми[ред.]

  1. виспівувати
  2. горланити
  3. щебетати, свистіти, кукурікати
  4. виводити
  5. заспівувати
  6. наспівувати
  7. підспівувати
  8. оспівувати

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Від праслов'янської форми *vъzpěti, від якої також виникли давньорус. въспѣвати, въспѣти, укр. співати, рос. спевать, спев, білор. спяваць, пол. śpiewać, чеськ. zpívat, словац. spievať, в.-луж. spěwać, н.-луж. spěwaś, ст.-слов. възпѣвати, възпѣти. — Праслов'янське *vъzpěti утворене з префікса *vъz- «з-» і дієслова *pěti (ітератив *pěvati) «співати». Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983. — ISBN 966-00-0816-3. Т. 5: Р — Т / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін. — 2006. — 704 с. ISBN 966-00-0785-X.

Переклад[ред.]