співати

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

  тепер. мин. майб. наказ.
Я співа́ю співа́в співа́тиму -
Ти співа́єш співа́в
співа́ла
співа́тимеш співа́й
Він
Вона
Воно
співа́є співа́в
співа́ла
співа́ло
співа́тиме -
Ми співа́єм(о) співа́ли співа́тимем(о) співа́ймо
Ви співа́єте співа́ли співа́тимете співа́йте
Вони співа́ють співа́ли співа́тимуть -
Дієприсл. тепер.
Дієприсл. мин. співа́вши


спі-ва́-ти

Дієслово недоконаного виду, дієвідміна 1a. Відповідне дієслово доконаного виду — відспівати (одспівати), заспівати, проспівати.

Корінь: -спів-; суфікс: -а-; закінчення: -ти

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. неперех. видавати голосом музичні звуки ◆ Мені наче сниться, що хитав мене мене хтось у колисці і співав надо мною тихесенько. Марко Вовчок, «Сестра», 1858 р. ◆ — То й не заспіває ніхто?.. — Я не вмію співати. Панас Мирний, «Повія», 1883—1884, 1928 р. ◆ В одному місці хором співають, а в другім не клеїться. Михайло Коцюбинський, «Як ми їздили до Криницї», 1908 р. ◆ Діти намагаються співати басами. Олександр Довженко, «Поема про море», 1955—1956 р. * образно ◆ Співає Маланці колос, сміється лука ранніми росами, дзвоном коси. Михайло Коцюбинський, «Fata morgana», 1903—1910 р. ◆ Як він може зубрити зараз, в такий вечір, коли співає все навкруги і він сам повен почуття нового, не знаного досі. Олесь Гончар, «Тронка», 1963 р. ◆ Гуркочуть заводи могутні, // Співає щаслива земля. Олесь Донченко, «Школа над морем», 1937 р. ◆ Іскрився перед очима, дзвенів, співав веселий весняний день. Василь Козаченко, «Сальвія», 1956 р.
  2. неперех. уміти голосом передавати мелодії, маючи для цього відповідні природні дані ◆ [Надежда Петрівна:] Я вже од вашої тіточки довідалась, що ви співаєте. Леся Українка, «Блакитна троянда», 1908 р.
  3. неперех. виступати зі співом професійно (на естраді, в опері тощо) ◆ Приїздив Шаляпін. Приїхав яхтою з Монте-Карло, де він тепер співає. Михайло Коцюбинський, Лист до В. І. Коцюбинської, 16 лютого 1912 р. ◆ — Голос в цього Андрійка прямо з серця жили висмоктує. Тільки в імператорському театрі співати. Михайло Стельмах, «Кров людська — не водиця», 1957 р.
  4. неперех. професійно займатися співом; систематично брати участь у якомусь хорі ◆ Чи наші діти співають у хорі? Опиши мені, як все пройде у Вас. Михайло Коцюбинський, Лист до В. І. Коцюбинської, 6 липня 1908 р.
  5. неперех., перен. говорити, читати співучо, розтягуючи слова, як при співі ◆ Тепер тільки почув [Карпо Петрович] дзвінкий хлоп'ячий голос, який безперестанку співав: — Сім раз по вісім — п'ятдесят шість… Михайло Коцюбинський, «Подарунок на іменини», 1912 р. ◆ Набравшись духу, затяг [Хаєцький]..: — Товаришу гвардії старший лейтенант! — Антонович давно вже помітив, що Хома починає отаким манером співати всякий раз, коли йому від чогось боляче і прикро на душі. Олесь Гончар, «Прапороносці», 1946—1948 р.
  6. неперех. голосом виконувати якийсь музичний твір ◆ Ідуть шляхом чумаченьки, // „Пугача“ співають. Тарас Шевченко, «Катерина», 1838 р. ◆ Сліпий кобзар під чиїмось возом обідає з своїм хлопцем, а другий кобзар чутно, як грає і співає про Морозенка. Марко Вовчок, «Дяк», 1908 р. ◆ Молодиці жартували, сміялись, співали пісень, аж луна розляглась по полю. Михайло Коцюбинський, «На віру», 1891 р. ◆ Весняного ранку // Співай, моя люба, веснянку! Леся Українка, «Веснянка», 1890 р. ◆ Десь співали пісню на селі дівчата. [Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 30] ◆ Дівчинка сиділа на печі і співала котові колискову. Григорій Тютюнник, «Вир», 1960—1962 р.
  7. неперех. виконувати партію в музичному спектаклі ◆ З давніших знайомих є тут, окрім Гриневецького, Білінський (той, що «партію Смока» мав співати). Леся Українка, Лист до родини Косачів, 15 (28) квітня 1901 р.
  8. неперех. щебетати, свистіти, кукурікати і т. ін.; мати здатність щебетати, свистіти, кукурікати і т. ін. (про співочих і деяких інших птахів) ◆ На небі хоч би тобі хмариночка; пташечки співають веселенько. Григорій Квітка-Основ'яненко, «От тобі й скарб», 1837 р. ◆ Он деркач кричить у лузі, // Соловей співа в кущах. Яків Щоголів, «Рибалка», 1877 р. ◆ Жайворонок співав, аж луна йшла під блакитне небо. Михайло Коцюбинський, «На віру», 1891 р. ◆ От ми: «Кукуріку!» — він дума // На нас, що то півень співа. Леся Українка, «Поворіт додому», 1890 р. ◆ Співає перепілка. Максим Рильський, «Я молодий і чистий…», 1922 р. ◆ — Чуєш? — Чую. Лебеді співають Михайло Стельмах, «Хліб і сіль», 1958 р.
  9. неперех. утворювати звуки за допомогою крилець, ніжок і т. ін. (про комаху) ◆ Тихо бриніла заблудькана муха на шибі. То замовкала, повзаючи по склі, то знов співала фальцетом, заплутавшись в складках занавіски. Гнат Хоткевич, «Камінна душа», 1911 р. ◆ Ти в небі бачив голубів, // Чув, як співають бджоли. Леонід Первомайський, «Балада про пісню, що залишається», 1950 р.
  10. неперех. мелодійно звучати, видавати співучі звуки (про музичний інструмент, дзвінок, гудок тощо) ◆ Ти пам'ятаєш, як в пітьмі // Баян на палубі співав..? [Леонід Первомайський II, 1958, 114] ◆ Десь на скелях співали фанфари. Яків Баш, «Гарячі почуття», 1947 р. ◆ — Отак заводські гудки у нас над Дніпром: на дощ — хриплять, а на добру погоду — співають лунко. Олесь Гончар, «Прапороносці», 1946—1948 р. ◆ Співає дзвоник у світлих і чистих коридорах, діти біжать у просторий клас. Василь Кучер, «Дорога до людей», 1958 р. ◆ Кришталь співає від кожного дотику. Вадим Собко, «Матвіївська затока», 1962 р.
  11. неперех. видавати високі протяжні звуки при певній дії (про робочий інструмент, пристрій і т. ін.) ◆ Погляньте: ось житло трудящої людини […] // Співають тут ввесь день фуганки голосні // І стружки золоті звиваються й зміяться… Максим Рильський, «Із абетки», 1928 р. ◆ Співала пилка, дзвеніли сокири, сипалася тирса, стружки, тріски. Микола Рудь, «Гомін до схід сонця», 1959 р.
  12. неперех. подавати сигнали (про поїзд, автомашину і т. ін.) ◆ Десь співала електричка, протинаючи тьму полів. Василь Кучер, «Голод», 1961 р. ◆ Не дзвонять трамваї, не мерехтять барвисті реклами, не співають авто… Олесь Гончар, «Прапороносці», 1946—1948 р.
  13. неперех. видавати тонкі звуки, розсікаючи повітря (про кулю, стрілу і т. ін.) ◆ Довкола тоненькими голосами співали кулі. Петро Панч, «Гарні хлопці», 1959 р.
  14. неперех. видавати звуки, схожі на скрип, свист і т. ін. ◆ Піски тьохкають, піски співають під ногами прохожого. Іван Ле, «Юхим Кудря», 1927 р. ◆ У надвечірній тиші скрипучо співав сніг під Мстиславовими чобітьми. Антон Хижняк, «Данило Галицький», 1951 р. || безос. ◆ Стояли морози, сніги лежали білі.. Під ногами співає, під саньми тріскотить. Степан Васильченко, «Мороз», 1926 р.
  15. неперех. густи, завивати (про вітер, хуртовину і т. ін.). ◆ Вітер почина грати на далекім воринні. Дзз… тонко співає він в одколоту скалку, докучно бринить, як муха… Михайло Коцюбинський, «Тіні забутих предків», 1912 р. || безос. ◆ Вітер з години на годину дужчав.. Жалібно співало в димарі. Панас Мирний, «Повія», 1883—1884, 1928 р.
  16. неперех., перен. бути перейнятим радісним збудженням, хвилюванням, захопленням і т. ін.
  17. неперех., перен. ким, чим сповнюватися якими-небудь мелодійними звуками, пташиним щебетом і т. ін. ◆ Солов'ями рідний гай співав. Максим Рильський, «Лист до рідного краю», 1945 р. ◆ Небо співало жайворонками. Олесь Гончар, «Перекоп», 1957 р. ◆ Жовтогаряче поле загородилося полукіпками, співає косами, сріблиться серпами. Михайло Стельмах, «Велика рідня», 1949—1951 р.
  18. неперех., перен. бути особливо слухняним у чиїхось вправних руках, у того, хто діє, працює натхненно, з піднесенням (про знаряддя праці, робочий інструмент, матеріал і т. ін.) ◆ Сокира грає й співає у нього в руках. Він усе робить нею, мовби то була третя рука. Гнат Хоткевич, «Гуцул», 1923 р. ◆ Залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук. Михайло Стельмах, «Гуси-лебеді летять», 1963—1964 р.
  19. перех. і про кого — що прославляти, оспівувати у своїх віршах, піснях і т. ін. кого-, що-небудь ◆ Не все співати нам про квіти // Та любуватися Дніпром… // Година — дбать про шлях освіти, // Люд забезпечити добром. Павло Грабовський, «Поетам-українцям», 1894 р. ◆ Прочитавши його [оповідання], Ви, може, добродію, здивуєтесь: що це на старість почав я про кохання співати? Панас Мирний, Лист до Ц. О. Білиловського, 29 серпня 1897 р. ◆ Я своїм трудом твій труд співаю. Петро Дорошко, 1959 р. ◆ Співа [поет] про Рим, згубивши міру. // А про того будівника, // Що збудував йому квартиру, — // Не проспівав ще ні рядка! Степан Олійник, «Про деяких туристів», 1959 р.
  20. перех. і неперех., перен., розм. говорити, твердити що-небудь (переважно довго або улесливо) ◆ До нього з розпитками, так він знай своє співа усе: «..Дай, таточку, грошей». Григорій Квітка-Основ'яненко, «От тобі й скарб», 1837 р. ◆ Не так би був іще співав шановний волецький господар, якби був знав, що роблять хлоп'ята, вирвавшися з його рук. Іван Франко, «Яндруси», 1905 р. ◆ Вона за ним убивалася, сумувала, плакала, а він того уже ні чув, ні бачив. Він тепер знай співає про неправду людську. Панас Мирний, «Хіба ревуть воли, як ясла повні», 1880 р. ◆ Вчора йому на ковзанці «Левку, миленький» співала [Христина], а сьогодні вже в дурні шиє. Михайло Стельмах, «Хліб і сіль», 1954—1958 р.

Синоніми[ред.]

  1. виспівувати
  2. горланити
  3. щебетати, свистіти, кукурікати
  4. виводити
  5. заспівувати
  6. наспівувати
  7. підспівувати
  8. оспівувати

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Від ??

Переклад[ред.]