зубець

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

відмінок однина множина
Н. зубець зубці́
Р. зубця́ зубці́в
Д. зубце́ві
зубцю́
зубця́м
З. зубець зубці́
Ор. зубце́м зубця́ми
М. зубці́, зубцю́ зубця́х
Кл. зубцю́* зубці́*

зу-бе́ць

Іменник чоловічого роду, відмінювання 2*b.


Корінь: -зуб-; суфікс: -ець.

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. спец. гострий виступ на чому-небудь; частина знаряддя, інструмента, деталі механізму і т. ін. у формі гострого виступу; зуб (у 2 знач.) ◆ Чеше він закудлану голову, а волосся тріщить на йому, аж зубці з гребінця сипляться. І. Нечуй-Левицький
  2. архіт. надбудовані на фортечній стіні, башті і т. ін. стовпчики на рівній віддалі один від одного ◆ Високий зубчастий мур оперізує їх [вежі] рудим кам'яним поясом, і кожен зубець нагадує хвіст велетенської рибини. З. Тулуб
  3. гострі верхівки гір, вершини дерев у лісі і т. ін., що вирізняються ламаною лінією ◆ Сплять ще велетні-гори під чорним буком, а по сірих зубцях Бабугана повзуть, мов дим густий, білії хмари. М. Коцюбинський
  4. елемент орнаменту ◆ Утворений червоною ниткою зигзаг надає зубцям рельєфності й декоративності. Українська народна художня вишивка
  5. етн. страва… ◆ На території Середньої Наддніпрянщини, Полтавщини, Слобожанщини найпопулярніші борошняні та круп’яні страви. Це різноманітні млинці з начинкою і без неї, каші, вареники, коржі, лемішки, галушки, пиріжки. Давніші — кваша, сластьони, стовпці, путря, зубці, саламаха. Пригадаймо ці страви, як їх знав класик української літератури Іван Котляревський: І ласощі все тілько їли,// Сластьони, коржики, стовпці, // Варенички пшеничні, білі Урядовий кур’єр, 23.02.2012, №36 (4680)

Синоніми[ред.]

  1. зуб

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

  1. страва

Гіпоніми[ред.]

Холоніми[ред.]

Мероніми[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Колокації[ред.]

Прислів'я та приказки[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Від праслов'янської форми, від котрої також виникли др. зубъ, стсл. зѫбъ (давньогр. ὀδούς), рос. , укр. зуб, болг. зъб(ъ́т), схв. зу̑б (род. в. зу̑ба), слн. zȏb, чес. , слц. zub, пол. ząb (род. zębu), вл. , нл. zub. Споріднене з лит. žаm̃bаs «гострий предмет, грань балки, лезо», латис. zùobs «зуб», лит. žam̃bis «соха»; з другим вокалізмом: žem̃bti, žembiù «кроїти, різати», ав. zǝmbayađvǝm «подрібнюєте», дінд. jámbhas «зуб, паща», мн. «щелепа», гр. γόμφος «кілочок, цвях», γομφίος «ікло», алб. dhąmр, dhëmp «зуб», двн. kamb «гребінь», тох. A kаm «зуб», тох. B keme. Порівн. зубатий, схв. зу̀бат, схв. zobàt, zubatý «зубатий, зубчастий», пол. zębaty, лит. žambúotas «з гострими краями», гр. γομφωτός «з кілочками»; іє. *ǵom-bhos «виступ, те, що виросло» — від *ǵen- «народжуватися».

  • Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1985. Т. 2: Д — Копці / Укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 1985. — 572 с.
  • (Використані матеріали словника М. Фасмера.)


Переклад[ред.]

Джерела[ред.]