віл
|
Див. також ВІЛ. |
Українська[ред.]
Морфосинтаксичні ознаки[ред.]
| відмінок | однина | множина |
|---|---|---|
| Н. | віл | воли́ |
| Р. | вола́ | волі́в |
| Д. | воле́ві волу́ |
вола́м |
| З. | вола́ | волі́в воли́ |
| Ор. | воло́м | вола́ми |
| М. | воло́ві волі́ |
вола́х |
| Кл. | во́ле | воли́ |
віл
Іменник, істота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 1b за класифікацією А. А. Залізняка).
Корінь: -віл-.
Вимова[ред.]
- МФА : [ˈʋʲil] (одн.), [wɔˈlɪ] (мн.)
прослухати вимову?, файл v’iл (одн.) wол˙и́ (мн.)
Семантичні властивості[ред.]
- Значення
- кастрований бик, якого використовують як тяглову силу [≠ 1][▲ 1] ◆ Іде Марко з чумаками. // Ідучи співає, // Не поспіша до господи — // Воли попасає. Т. Г. Шевченко, «Наймичка», 1845 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Воли парубчак спинив, виліз із борозни на обліг. А. В. Головко, «Бур'ян», 1927 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Семен […] поспішився за волами, котрі саме збігали з гори в долину. М. М. Коцюбинський, «Ціпов’яз», 1893 р.
Синоніми
- ↑ ?
Антоніми
Гіпероніми
Гіпоніми
- ↑ ?
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]
- вола б з'їв
- волам хвости крутити
- їхати як волами
- працювати, як віл у ярмі
- робити, як віл у ярмі
- чорний віл на ногу наступив
Колокації[ред.]
Прислів'я та приказки[ред.]
Споріднені слова[ред.]
| Найтісніша спорідненість | |
Етимологія[ред.]
Від праслов'янської форми *volъ, від якої також виникли д.-рус. волъ укр. віл, рос. вол, білор. вол, пол. wół, чеськ. vůl, словац. vôl, словац. hsb «woł», словац. dsb «woł», сербохорв. во̑, словен. vȍł, ст.-слов. волъ, болг. вол, мак. вол. — Слов'янський новотвір, похідний від праслов. *valjati «каструвати», порівняймо укр. валяти «каструвати коней», коновал, валах «кастрований баран», рос. вал «кастрований бик»; — менш переконливі зближення із словом великий (Meillet Études 242; Walde—Hofm. II 857) на протиленжність дрібній худобі, порівняймо гр. μῆλον «дрібна худоба» (укр. малий), з дієсловом волати, пол. wołać «волати, кликати, гукати», як бик з бучати (Младенов 75), із словами воло, чеськ. vole «воло» і нім. wellen, schwelen «набрякати, набухати» (Machek ESJČ 703—704), етнонімом волох, нібито віл — «волоська худоба» (Преобр. I 95) тощо. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1982. Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с.
Переклад[ред.]
| Список перекладів | |