горно

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

відмінок однина множина
Н. го́рно го́рна
Р. го́рна го́рен
Д. го́рну го́рнам
З. го́рно го́рна
Ор. го́рном го́рнами
М. го́рні го́рнах
Кл. го́рно* го́рна*

го́р-но

Іменник, неістота, середній рід (тип відмінювання 1*a^ за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: --.

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. проста відкрита піч для нагрівання або плавлення металів; піч для обпалення керамічних виробів ◆ На Княжу Слободу, де за всіма відомостями гульбував Василь, кілька раз посилали гінців із записками Оксена, в яких найсуворішим словом вимагалося, щоб коваль негайно повертався в село і роздував горно. Григорій Тютюнник, «Вир»
  2. частина шахтної печі (доменної, вагранки і т.і.), над якою згоряє паливо і плавиться метал. ◆ Хто ж має сумнів — стань на горно, вік постій, тоді переконаєшся, від чого носи в горнових синіють... Олесь Гончар, «Собор» ◆ Кілька років ганяєш вагонетку, і аж після того візьмуть тебе на горно, тобто до печі, до святої святих. Олесь Гончар, «Собор»
  3. перен. обставини, за яких випробовується людина. ◆ немає прикладів застосування.

Синоніми[ред.]

  1. горни́ло, гартовня, гартувальня, кузня
  2. -
  3. -

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]

Споріднені слова[ред.]


Етимологія[ред.]

Від ??

Переклад[ред.]

Література[ред.]

  • Новий тлумачний словник української мови 42 000 слів. Укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. Видання друге, виправлене. 2008 рік.
  • Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1982. Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с.

Джерела[ред.]