запозичення

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

відмінок однина множина
Н. запози́чення запози́чення
Р. запози́чення запози́чень
Д. запози́ченню запози́ченням
З. запози́чення запози́чення
Ор. запози́ченням запози́ченнями
М. запози́ченні
запози́ченню
запози́ченнях
Кл. запози́чення запози́чення

за-по-зи́-че-ння

Іменник, неістота, середній рід (тип відмінювання 7a за класифікацією А. А. Залізняка).


Префікси: за-по-; корінь: -зич-; суфікс: -енн-; закінчення:

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. дія за значенням запозичити ◆ Заперечуючи плазування перед іноземщиною, Шевченко разом з тим наголошує на потребі творчого співробітництва культур, запозичення кращого досвіду передусім культур братніх слов'янських народів. П. М. Федченко, «Матеріали з історії української журналістики», 1959 р.
  2. те, що запозичене ◆ Всякий народ може запозичати в іншого, але він конче накладає печать власного генія на ці запозичення. Віссаріон Бєлінський, «Вибрані статті», 1948 р. ◆ У лексичному складі південно-східних діалектів [української мови] є запозичення з тюркських (татарської, турецької) та інших мов. Ф. Т. Жилко, «Нариси з діалектології української мови», 1955 р.

Синоніми[ред.]

  1. лінгв. запозичене слово, калька3

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Холоніми[ред.]

Мероніми[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Похідне утворення від запозичити, див.

Переклад[ред.]

Джерела[ред.]