Перейти до вмісту

блискучий

Перевірена версія
Матеріал з Вікісловника

Українська

[ред.]

Морфосинтаксичні ознаки

[ред.]
відм. однина (чол. р.) однина (жін. р.) однина (сер. р.) множина
Н. блиску́чий блиску́ча блиску́че блиску́чі
Р. блиску́чого блиску́чої блиску́чого блиску́чих
Д. блиску́чому блиску́чій блиску́чому блиску́чим
З. блиску́чого (іcт.)
блиску́чий (неіст.)
блиску́чу блиску́че блиску́чих (іст.)
блиску́чі (неіст.)
О. блиску́чим блиску́чою блиску́чим блиску́чими
М. блиску́чім
блиску́чому
блиску́чій блиску́чім
блиску́чому
блиску́чих

блис-ку́-чий

Прикметник, відмінювання 1a.

Корінь: -блиск-; суфікс: -уч; закінчення: -ий.

Вимова

[ред.]

Семантичні властивості

[ред.]
[1]

Значення

[ред.]
  1. який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий. [≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1] ◆ Сиділа Маруся край віконця й дивилася на зорі блискучі, на небо прозоре Марко Вовчок
    1. дуже ясний, яскравий, сонячний. [≈ 2][≠ 2][▲ 2][▼ 2] ◆ День був блискучий, літній М. М. Коцюбинський
  2. перен. дуже гарний, пишний, розкішний. [≈ 3][≠ 3][▲ 3][▼ 3] ◆ Уривки думок розгортали перед закритими очима пишний малюнок якогось іншого життя — таємного, як і сон той, блискучого та утішного Панас Мирний
    1. пишно, розкішно вбраний, з вишуканими манерами. [≈ 4][≠ 4][▲ 4][▼ 4] ◆ Поміж лицарів блискучих, поміж дам препишно вбраних королівна йде поволі у буденних чорних шатах Леся Українка
  3. перен. дуже розумний, дотепний; досконалий формою і змістом. [≈ 5][≠ 5][▲ 5][▼ 5] ◆ Тут [у журналі «Народ»] він [І. Франко] містить багато блискучих публіцистичних і програмових статей М. М. Коцюбинський
    1. надзвичайний, видатний. [≈ 6][≠ 6][▲ 6][▼ 6] ◆ Ваш брат блискучий полководець
    2. майстерний, довершений. [≈ 7][≠ 7][▲ 7][▼ 7] ◆ Мистецтво її [С. А. Крушельницької] відзначалося щасливим поєднанням феноменального співу з блискучою драматичною грою
    3. дуже успішний, вдалий. [≈ 8][≠ 8][▲ 8][▼ 8] ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).

Синоніми

Антоніми

  1. ?
  2. ?
  3. ?
  4. ?
  5. ?
  6. ?
  7. ?
  8. ?

Гіпероніми

Гіпоніми

  1. ?
  2. ?
  3. ?
  4. ?
  5. ?
  6. ?
  7. ?
  8. ?

Холоніми

[ред.]

Мероніми

[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми

[ред.]

Колокації

[ред.]

Прислів'я та приказки

[ред.]

Споріднені слова

[ред.]
Найтісніша спорідненість

Етимологія

[ред.]

Від блиск, блеск, блескі́тка, блесте́нці «(мін.) блиски» Ж, блестя́нка «шкідник рапсу» Я, блещи́ця «блищання» Я, блещі́ «(мн.) блешня», блискаве́ць «(ент.) світляк, Lampyris noctiluca L.», блискави́ця, бли́скавка «блискавиця; [блешня Mo; (ент.) світляк Ж; (іхт.) риба, що часто вистрибує з води; густера, Вlісса, bjoerkna L.; верховодка, Alburnus alburnus L. Ж, Л—Г», бли́скавки «скляні буси», бли́скалка «(бот.) глечики жовті, Nuphar luteum Sm.», бли́скальце «блискітка» Ж, блискіт, бли́скітка, блиску́н «каганець Я; блешня Мо», блиску́чка «блискавка» Ва, блисня́к «слюда», блища «блискітка, сяйво» Пі, блищавка «(іхт.) гольян озерний, Phoxinus percnurus Pall.» Г, Л—Г, блища́к «блискітка Ж; (ент.) світляк», бли́щик «блискітка», блищи́ця «(іхт.) верховодка», блищі́ «(мін.) блиски» Ж, блись (виг.), блесь «тс.», бли́скати, блискону́ти, блискоті́ти, блисті́ти, блища́ти, бле́скати ВеБ, блескоті́ти, блесну́ти], блискави́чний «раптовий», блискотли́вий, блиску́чий, блища́чий, блищачки́й Я, блиска́вий «блискучий», бле́скавий Ж, бле́стний Ж, ви́блиск, ві́дблиск, зблиск, о́блеск Ж, пере́блиск, про́блиск, ро́зблиск, ро́зблеск Ж; — рос. блеск, блестеть, білор. бліск, бліскаць, блісь, д.-рус. бльскь, блискъ, бльстѣти, блискати, пол. blask, blysk, blyskać, чеськ. словац. blesk, blysk, в.-луж. blěsk «блиск», в.-луж. н.-луж. błysk «блискавка», болг. блясък «блиск», блесна «блисну», мак. блескот «блиск», блесне «блисне», сербохорв. бле̑сак, бли́сак «блиск, блискавка», словен. blèsk «блиск», blísk «блискавка», ст.-слов. бльскъ «блиск», блискъ «блискавка»; — psl. blьskъ, blěskъ, blisk-, суфіксальні утворення від праіндоєвр. *bhlei-, *bhloi-, *bhli-, того самого, що і в блідий та ін.; — споріднені з лат. blaikštýtis «прояснятись», blyškėti «блискати», лит. blaiskums «пляма», д.-в.-нім. bleih «блідий», н.-нім. bleich, д.-ісл. bleikr «тс.», blíkja «блискати»; звукова форма укр. бле- походить від psl. blь- з ь у сильній позиції (як у blьskъ), а звукова форма бли- в українській мові могла виникати як на місці bli-, так і на місці blь- з ь у слабій позиції (як у blьsčěti). — Варченко Терит. діал. 105—108; Шанский ЭСРЯ І 2, 138—139; Фасмер І 173—174, 176; Бурлакова ВСЯ б, 56; Варбот Этимология 1965, 132, 136; Sławski І 34; Machek ECJČ 58; Moszyński PZJP 190; Schuster-Šewc Probeheft 24; БЕР 1 55—56; Skok I 172—173; ЭССЯ 2, 116—117; Sł. prasł. I 26І, 262, 263, 275—276; Sadn.— Aitz. VWb. I 137—138; Jurkowski JP 41/2, 116—126; Bern. 1 60—61; Persson Beitr. 339, 880; Trautmann 34; Pokorny 156— 157.— Пор. бле́кнути, бліди́й.



Переклад

[ред.]
який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий
дуже ясний, яскравий, сонячний
дуже гарний, пишний, розкішний
пишно, розкішно вбраний, з вишуканими манерами
дуже розумний, дотепний; досконалий формою і змістом
надзвичайний, видатний
майстерний, довершений
дуже успішний, вдалий

Джерела

[ред.]