блищати

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	блищу́	блища́в	блища́тиму	—
Ти	блищи́ш	блища́в блища́ла	блища́тимеш	блищи́
Він Вона Воно	блищи́ть	блища́в блища́ла блища́ло	блища́тиме	—
Ми	блищи́м(имо́)	блища́ли	блища́тимем(о)	блищі́м (-імо́)
Ви	блищите́	блища́ли		блищі́ть
Вони	блища́ть	блища́ли	блища́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.	—
Дієприсл. теп. ч.	блищачи́
Дієприсл. мин. ч.	блища́вши
Безособова форма	—

блищати (не зазначено розбиття на склади)

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 4b. Відповідне дієслово доконаного виду — блисті́ти.

Корінь: -блищ-; суфікс: -а; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

• МФА: [bleˈʃt͡ʃɑte]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. чим і без додатка. світитися яскравим світлом; сяяти. ◆ Не блищало сонечко… — Дощ ішов і вітер вив Я. І. Щоголів ◆ Тихо навколо в лісі, самий сніжок блищить та скрипить веселий морозець у стовбурах сосон, ялинок та дубів. http://archivelviv.gov.ua/wp-content/uploads/2020/08/Малі-друзі-Ч.2-1944-р..pdf
2. давати блиск, бути блискучим. ◆ Не все то золото, що блищить Українське прислів'я
3. виділятися білизною, блиском (про очі, зуби, тіло); біліти; лисніти ◆ Венгерки сміялись, їх білі зуби блищали через тонкі розтулені губи І. С. Нечуй-Левицький
4. перен. вражати зовнішнім блиском, пишністю. ◆ Хотілось би бути матір'ю, жити родинним тихим, супокійним життям — хотілось би і на балах та виставах блищати красою одягу, фігури Г. М. Хоткевич

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від блиск, блеск, блескі́тка, блесте́нці «(мін.) блиски» Ж, блестя́нка «шкідник рапсу» Я, блещи́ця «блищання» Я, блещі́ «(мн.) блешня», блискаве́ць «(ент.) світляк, Lampyris noctiluca L.», блискави́ця, бли́скавка «блискавиця; [блешня Mo; (ент.) світляк Ж; (іхт.) риба, що часто вистрибує з води; густера, Вlісса, bjoerkna L.; верховодка, Alburnus alburnus L. Ж, Л—Г», бли́скавки «скляні буси», бли́скалка «(бот.) глечики жовті, Nuphar luteum Sm.», бли́скальце «блискітка» Ж, блискіт, бли́скітка, блиску́н «каганець Я; блешня Мо», блиску́чка «блискавка» Ва, блисня́к «слюда», блища «блискітка, сяйво» Пі, блищавка «(іхт.) гольян озерний, Phoxinus percnurus Pall.» Г, Л—Г, блища́к «блискітка Ж; (ент.) світляк», бли́щик «блискітка», блищи́ця «(іхт.) верховодка», блищі́ «(мін.) блиски» Ж, блись (виг.), блесь «тс.», бли́скати, блискону́ти, блискоті́ти, блисті́ти, блища́ти, бле́скати ВеБ, блескоті́ти, блесну́ти], блискави́чний «раптовий», блискотли́вий, блиску́чий, блища́чий, блищачки́й Я, блиска́вий «блискучий», бле́скавий Ж, бле́стний Ж, ви́блиск, ві́дблиск, зблиск, о́блеск Ж, пере́блиск, про́блиск, ро́зблиск, ро́зблеск Ж; — рос. блеск, блестеть, білор. бліск, бліскаць, блісь, д.-рус. бльскь, блискъ, бльстѣти, блискати, пол. blask, blysk, blyskać, чеськ. словац. blesk, blysk, в.-луж. blěsk «блиск», в.-луж. н.-луж. błysk «блискавка», болг. блясък «блиск», блесна «блисну», мак. блескот «блиск», блесне «блисне», сербохорв. бле̑сак, бли́сак «блиск, блискавка», словен. blèsk «блиск», blísk «блискавка», ст.-слов. бльскъ «блиск», блискъ «блискавка»; — psl. blьskъ, blěskъ, blisk-, суфіксальні утворення від праіндоєвр. *bhlei-, *bhloi-, *bhli-, того самого, що і в блідий та ін.; — споріднені з лат. blaikštýtis «прояснятись», blyškėti «блискати», лит. blaiskums «пляма», д.-в.-нім. bleih «блідий», н.-нім. bleich, д.-ісл. bleikr «тс.», blíkja «блискати»; звукова форма укр. бле- походить від psl. blь- з ь у сильній позиції (як у blьskъ), а звукова форма бли- в українській мові могла виникати як на місці bli-, так і на місці blь- з ь у слабій позиції (як у blьsčěti). — Варченко Терит. діал. 105—108; Шанский ЭСРЯ І 2, 138—139; Фасмер І 173—174, 176; Бурлакова ВСЯ б, 56; Варбот Этимология 1965, 132, 136; Sławski І 34; Machek ECJČ 58; Moszyński PZJP 190; Schuster-Šewc Probeheft 24; БЕР 1 55—56; Skok I 172—173; ЭССЯ 2, 116—117; Sł. prasł. I 26І, 262, 263, 275—276; Sadn.— Aitz. VWb. I 137—138; Jurkowski JP 41/2, 116—126; Bern. 1 60—61; Persson Beitr. 339, 880; Trautmann 34; Pokorny 156— 157.— Пор. бле́кнути, бліди́й.

Переклад

світитися яскравим світлом; сяяти
Російськаru: блестеть (ru), сверкать (ru); блистать (ru)

давати блиск, бути блискучим

виділятися білизною, блиском

вражати зовнішнім блиском, пишністю

Джерела

• Словник УЛІФ: блищати