густий

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

відм. однина (чол. р.) однина (жін. р.) однина (сер. р.) множина
Н. густи́й густа́ густе́ густі́
Р. густо́го густо́ї густо́го густи́х
Д. густо́му густі́й густо́му густи́м
З. густо́го
густий
густу́ густе́ густи́х
густі́
О. густи́м густо́ю густи́м густи́ми
М. густо́му
густі́м
густі́й густі́м
густо́му
густи́х

гу-сти́·й

Прикметник, ад'єктивне відмінювання 1b.

Корінь: -густ-; закінчення: -ий.

Вимова[ред.]

МФА : [ɦuˈstɪi̯] (одн.), [ɦuˈstʲi] (мн.)

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. який складається з великої кількості близько розміщених один біля одного однорідних предметів, частин і т. ін.; протилежне рідкий
    ◆ Пішов шелест по діброві, Шепчуть густі лози. Тарас Шевченко, «I», 1951 р.
    ◆ Анатолій гучно регоче, аж пасма густого конопляного волосся здригаються на голові. Микола Руденко, «Остання шабля», 1959 р.
    ◆ Нараз, густу юрбу розсунувши одважно, Товстий з'явився дід. Максим Рильський, «I», 1956 р.
  2. який складається з крапель, часток або звуків, що безперервно падають, летять, лунають
    ◆ Сніг ішов густий і затемнював світло ліхтарень. Іван Франко, «VI», 1951 р.
    ◆ Напустився густий дощ. Степан Чорнобривець, «Визволена земля», 1959 р.
    ◆ Від переправи долітала вже густа стрілянина. Петро Панч, «Гарні хлопці», 1959 р.
  3. зробл. з переплетених ниток, дротинок, смужок і т. ін., що утворюють дрібні отвори
    ◆ — Номер! — гукнув Колісник на всю швейцарську першої і розкішної гостиниці у місті, увівши під руку Наташку, закриту густою чорною вуаллю. Панас Мирний, «III», 1954 р.
    ◆ Небо сіє дрібненький дощик на густе сито. Михайло Коцюбинський, «II», 1955 р.
  4. з великим умістом, великою концентрацією чого-небудь
    ◆ Так повернула [Мелапіка] кописткою в горшку, що вона зав'язла в густій лемішці. Іван Нечуй-Левицький, «II», 1956 р.
    ◆ Міцно пахло сосновою смолою й густою нагрітою нафтою. Олесь Донченко, «II», 1956 р.
  5. дуже насичений чим-небудь
    ◆ Густий запах пізніх гречок і сухої стерні повівав в поля. Михайло Коцюбинський, «II», 1955 р.
    ◆ Від порту йшов солодкий густий дух кавунових шкаралуп. Іван Микитенко, «II», 1957 р.
  6. дуже яскравий, соковитого кольору
    ◆ Перед ним стояв Дувідко, покритий пилом, задиханий і з густими рум'янцями на лиці. Іван Франко, «VIII», 1952 р.
  7. малопроникний, малопрозорий
    ◆ Брів [Іван] у густій пітьмі, спотикався і натикався безперестанку на стовбур. Михайло Коцюбинський, «II», 1955 р.
    ◆ Над близькими і далекими озерами й галявинами ще стояв густий туман. Леонід Смілянський, «Сашко», 1957 р.
  8. повнозвучний, низький (про звук, голос)
    ◆ В пасіці гули в уликах бджоли густим глухим гуком, неначе вони були закопані десь під землею. Іван Нечуй-Левицький, «II», 1956 р.
    ◆ — Здрастуйте, — густим басом привітався незнайомий до Тамари. Антон Хижняк, «Тамара», 1959 р.
    ◆ Тільки густий і низький… гудок сусідньої фабрики вивів із задуми Галину, — і чомусь ураз згадався їй рідний колгосп. Євген Кротевич, «Вибране», 1959 р.
  9. рідк. багатий, високий (про врожай)
    ◆ Урожай того року не густий видався, всіх обдурив: з копи ледве-ледве по три мірки вибивали. Панас Мирний, «IV», 1955 р.
    ◆ Урожаєм, густим урожаєм зашептали про тебе лани. , «Сто пісень для молоді», 1946 р.

Синоніми[ред.]

Антоніми[ред.]

  1. рідкий

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

  1. щільний, купчастий

Споріднені слова[ред.]

Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]

Етимологія[ред.]

Від псл. gǫstъ є, очевидно, первісним пасивним дієприкметником з суфіксом -to- від основи *gom- > gǫ- (пор. з іншим ступенем вокалізму псл. *žęti, žьmǫ, укр. жа́ти, жму); з тим самим первинним вокалізмом псл. *gomola «брила, кулька» укр. [гомі́лка] «круглий сир (з кмином)». — Споріднене з латис. gùmt, gumstu «набухати», гр. γέμω «я повен», γέμος : γόμος «тягар; корабельний вантаж»; первісне значення «стиснутий, здавлений > густий»; при цьому можливий також зв'язок з чес. hutný «масивний» (Machek ESJČ 191; Holub—Kop. 136-137; Ноlub—Lyer 200; Brückner 139); семантично неприйнятне пов'язування з псл. *gǫzъ : guzъ, укр. гуза́ (Bern. I 341; Trautmann 101—102; Brückner 139), як і з лит. gánstus «багатий», латис. guosts «велика кількість, стадо» (Specht KZ 55, 20—21; Фасмер І 478) або з лит. gruñzti «стискати; ламати» (Vaillant Gr. comp. II 573).— Шанский ЭСРЯ І 4, 203; Sławski I 272—273; Schuster-Šewc 365—366; БЕР І 305; Bezlaj ESSJ I 164; ЭССЯ 7, 87; Persson Beitr. 933—934.Див. ще гомілка2, жати2.


Переклад[ред.]

Джерела[ред.]