Українська

не́-біж

Іменник, істота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 4*c за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -небіж-.

син брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрідних) ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ З лісу на прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш. Леся Українка, «Лісова пісня», 1911 р. [СУМ-11] ◆ Як і першого разу, Сава Петрович зустрів небожа привітно. А. В. Головко, «Мати», 1932—1934 рр. [СУМ-11]
пестл. звертання до чоловіка, молодшого віком ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ Хто не вміє заробить, // То той не вмітиме й пожить. // А ти як думаєш, небоже? Т. Г. Шевченко, «Невольник», 1861 р. [СУМ-11] ◆ Ой казав же мені батько: — Женися, небоже. Народна творчість, коломийка [СУМ-11]
заст. бідолаха ^{[≈ 3]}^{[≠ 3]}^{[▲ 3]}^{[▼ 3]} ◆ — Проспівав ти літо боже, // — Вдача вже твоя така, // — А тепер танцюй, небоже, // На морозі гопака! Л. І. Глібов, «Коник-стрибунець», 1890 р. [СУМ-11]

Найтісніша спорідненість
іменники: небога

Від ??

Список перекладів
Російська_ru: племя́нник ^(ru) чол.

Список перекладів

Список перекладів