панич

Матеріал з Вікісловника

Українська
[ред.]

Морфосинтаксичні ознаки[ред.]

відмінок однина множина
Н. пани́ч паничі́
Р. панича́ паничі́в
Д. паниче́ві
паничу́
панича́м
З. панича́ паничі́в
Ор. паниче́м панича́ми
М. паниче́ві
паничу́
паничі́
панича́х
Кл. паничу́ паничі́

па-ни́ч

Іменник, істота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 4b за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -пан-; суфікс: -ич.

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. ввічлива форма згадування або звертання, зазвичай до нежонатого молодого парубка [≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1] ◆ Паничі студенти!
  2. істор. молодий неодружений син пана, пані [≈ 2][≠ 2][▲ 2][▼ 2] ◆ — У нашої старої пані // Малії паничі були; // Таки однолітки зо мною. // Вона й бере мене в покої // Синкам на виграшку. Т. Г. Шевченко, «Варнак», 1848 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Курить щось по дорозі. Що воно біжить так прудко? Ага, либонь панич Льольо з сусідньої економії у гості їдуть до двору. М. М. Коцюбинський, «Fata morgana», 1910 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Молодий панич, побачивши з вікна медвинського чумака, вийшов на поріг. М. П. Стельмах, «Хліб і сіль», 1959 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  3. перен., ірон., зневажл. молода людина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін. [≈ 3][≠ 3][▲ 3][▼ 3] ◆ Заєць був собі великий панич і дуже горда штука. Він не відповідав нічого на їжакове привітання. І. Я. Франко, «Заєць і Їжак» (1896) // «Коли ще звірі говорили», 1896—1903 рр. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Тихий і слухняний, до старших привітний, став Шавкун кидатись у вічі старшим[…] Зробився паничем хоч куди! Панас Мирний, «Хіба ревуть воли, як ясла повні», 1880 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  4. нежонатий молодий парубок, що належав до привілейованих верств населення [≈ 4][≠ 4][▲ 4][▼ 4] ◆ Їй одчинив гарний панич у студентському убранні. Леся Українка, «Голосні струни», 1897 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ — Молоде ж воно, хочеться радості. А тут все сама та сама. — А що ж я їй — паничів зі Львова буду спроваджувати для розривки, чи як? Г. М. Хоткевич, «Камінна душа», 1911 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  5. зніжений, розпещений молодий чоловік[≈ 5][≠ 5][▲ 5][▼ 5] ◆ Своїм ніжним білим лицем і тонкими бровами він нагадував Вутаньці панича. О. Т. Гончар, «Перекоп», 1957 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) * у порівняннях ◆ Шестірний дивився уже паничем, тендітним, чистим паничем; на йому сорочка — як сніг; каптанок — як з голочки. Панас Мирний, «Лихі люди», 1877 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)

[≈ 6][≠ 6][▲ 6][▼ 6]

Синоніми

Антоніми

Гіпероніми

Гіпоніми

  1. ?
  2. ?
  3. ?
  4. ?
  5. ?
  6. ?

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Колокації[ред.]

Прислів'я та приказки[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Найтісніша спорідненість

Етимологія[ред.]

Утворено за допомогою суфіксу -ич від пан, далі від праслов'янської форми *gъpanъ, від якої також виникли пол. pan, чеськ. pán, словац. pán, н.-луж. pan. — Запозичення з польської мови; праслов. *gъpanъ цілком певної етимології не має; очевидно, запозичення з давньоіранського джерела; ір. *gu-pāna- / *gau-pāna- «коров’ячий пастух, охоронець скоту» склалося з основ ір. gau- «корова, бик, велика рогата худоба» і pāna- «захист, охорона, сторожа», похідної від *pā- «берегти, захищати»; менш переконливе традиційне пов’язування *gъpanъ з жупан «начальник округу (у різних слов’янських землях)» (Фасмер III 195—196; Преобр. II 13; Brückner 393; Holub-Lyer 355); безпідставною була спроба (Соболевский РФВ 71, 442—443) відокремлення *panъ від *gъpanъ і пояснення його як запозичення з дакійської мови; недостатньо обґрунтованою є спроба (Machek ESJČ 531; Holub-Kop. 263) пояснення panъ як вторинного утворення до pani, яке зіставляється з д.-грец. ποτνία «володарка, пані», давньоінд. pátnī «те ж саме». Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983. — ISBN 966-00-0816-3. Т. 4: Н — П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3.

Переклад[ред.]

ввічлива форма згадування або звертання, зазвичай до нежонатого молодого парубка
молодий неодружений син пана, пані
молода людина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін.
нежонатий молодий парубок, що належав до привілейованих верств населення
зніжений, розпещений молодий чоловік

Джерела[ред.]