пан

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

відмінок однина множина
Н. па́н пани́
Р. па́на пані́в
Д. па́нові
па́ну
пана́м
З. па́н пані́в
Ор. па́ном пана́ми
М. па́нові
па́ні
пана́х
Кл. па́не пани́
пано́ве

па́н

Іменник, істота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 1с за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -пан-.

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. ввічлива форма згадування або звертання, зазвичай до жонатого чоловіка [≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1] ◆ — Виявляється, товаришу гвардії майор, що ті заводи розбомбили зовсім не німці, а пани американці, — нарешті почав Хома. О. Т. Гончар, «Прапороносці», 1946—1948 рр. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  2. ірон. особа, яка не користується в кого-небудь повагою або викликає презирство своєю поведінкою [≈ 2][≠ 2][▲ 2][▼ 2] ◆ Тільки чудний номер «Народа» вийшов, якось зовсім неполітичний і не газетний, видно, що панове радикали мають поважнішу роботу. Леся Українка, лист до М. П. та Л. М. Драгоманових, 6 (18) серпня 1894 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  3. звичайно із словом-прикладкою: шаноблива форма звертання до чоловіка в усній народній мові [≈ 3][≠ 3][▲ 3][▼ 3] ◆ — Прощайте, панове-сватове! Коли хочете, то справді випийте по чарці. Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, «Маруся», 1834 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ — Ну, теперечки, пани-молодці, — сказав Марко, зупиняючи їх, […] а ніч наша. О. П. Стороженко, «Марко Проклятий», 1879 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  4. істор. поміщик у старій Польщі, Литві, Україні й Білорусі [≈ 4][≠ 4][▲ 4][▼ 4] ◆ Пани не знали, що з землею робити, як і кому її збути. Панас Мирний, «Лихо давнє і сьогочасне», 1897 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Проти поїзда їхав другий такий самий довгий поїзд: то їхали польські пани-дідичі гуляти з нудьги так само, од сусіда до сусіда. І. С. Нечуй-Левицький, «Старосвітські батюшки та матушки», 1888 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Поспільству співав він [кобзар] про сувору селянську долю, про панів-орендарів, про важку панщину. З. П. Тулуб, «Людолови», 1934–1937 рр. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) * у порівняннях ◆ — Мовчить!… Та він, мовчки усіх вас гнітить, під ноги собі топче; […] поводиться, як той пан з підданками! Марко Вовчок, «Три долі», 1861 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ М’ясце травицею прикрив [Вовк], // А сам спочинуть ліг тим часом. // Неначе пан який — лежить… Л. І. Глібов, «Вовк та Мишеня», 1853 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  5. перен., ірон., зневажл. людина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін. [≈ 5][≠ 5][▲ 5][▼ 5] ◆ — Буди вже своїх панів, — наказав Йонька [батькові]. — А то як зайду з кіссям, то я їх скоро підніму. Уже он, прийшов Гаврило, пора виїжджати. Йонька хоч і погрожував, а сам будити гостей не наважувався: боявся не так сина, як невістки. Г. М. Тютюнник, «Вир», 1960—1962 рр. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  6. істор. той, хто займав привілейоване становище в дореволюційному суспільстві, належав до забезпечених верств міського населення, інтеліґенції [≈ 6][≠ 6][▲ 6][▼ 6] ◆ Настала обідня пора. Син прийшов та й не сам, а з якимсь паном. Панас Мирний, «Рід», I пол. 1870-х рр. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ От несумнівні сліди присутності чоловіка: якісь рови, котрі в жаден спосіб не можна було би вважати ділом рук природи[…] Всезнаючий Юрчик каже, що се пани тут колись серебра шукали. Г. М. Хоткевич, «Камінна душа», 1911 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Батько мій навіть продав десятину землі[…] Йому, неписьменному, жилося і тяжко і гірко, і так хотілося «вивчити свого сина на пана». Олександр Петрович Довженко, «Автобіографія», 20 вересня 1940 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  7. той, хто має владу над іншими [≈ 7][≠ 7][▲ 7][▼ 7] ◆ — Ти хочеш бути моїм паном, хочеш взяти мене… мої руки, мій розум, мою волю і моє серце… М. М. Коцюбинський, «Intermezzo», 1908 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ [Йоганна:] Ні, мій мужу й пане, прошу тебе, забудь мені те слово, — з твоєї волі я повік не вийду. Леся Українка, «Йоганна, жінка Хусова», 1909 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)
  8. ввічлива форма звертання або називання стосовно до осіб чоловічої статі привілейованих верств суспільства [≈ 8][≠ 8][▲ 8][▼ 8] ◆ — Здоров був, батьку, вельможний пане сотнику! — заклекотіла громада. Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, «Конотопська відьма», 1833 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Несуть пани єсаули // Козацькую збрую. Т. Г. Шевченко, «Хустина», 1847 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ Вона хотіла, щоб татко найняв до нього бонну, а татко найняв пана навчителя. М. М. Коцюбинський, «Дебют», 1909 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах) ◆ — Господи, пан підполковник! — скрикнув Бараболя, підвів руки вгору і з непідробленою радістю кинувся до Погиби. М. П. Стельмах, «Кров людська — не водиця», 1957 р. (цитата з онлайн-версії «Словника української мови» в 11 томах)

Синоніми

Антоніми

  1. ?
  2. ?
  3. ?
  4. мужик
  5. ?
  6. ?
  7. ?
  8. ?

Гіпероніми

  1. ?
  2. ?
  3. ?
  4. ?
  5. ?
  6. ?
  7. ?
  8. ?

Гіпоніми

  1. ?
  2. ?
  3. ?
  4. ?
  5. ?
  6. ?
  7. ?
  8. ?

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Колокації[ред.]

Прислів'я та приказки[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Зводиться до праслов'янської форми *gъpanъ, від котрої також виникли пол. pan, чеськ. pán, словац. pán, н.-луж. pan. — Запозичення з польської мови; праслов. *gъpanъ цілком певної етимології не має; очевидно, запозичення з давньоіранського джерела; ір. *gu-pāna- / *gau-pāna- «коров’ячий пастух, охоронець скоту» склалося з основ ір. gau- «корова, бик, велика рогата худоба» і pāna- «захист, охорона, сторожа», похідної від *pā- «берегти, захищати»; менш переконливе традиційне пов’язування *gъpanъ з жупан «начальник округу (у різних слов’янських землях)» (Фасмер III 195—196; Преобр. II 13; Brückner 393; Holub-Lyer 355); безпідставною була спроба (Соболевский РФВ 71, 442—443) відокремлення *panъ від *gъpanъ і пояснення його як запозичення з дакійської мови; недостатньо обґрунтованою є спроба (Machek ESJČ 531; Holub-Kop. 263) пояснення panъ як вторинного утворення до pani, яке зіставляється з давньогрец. ποτνία «володарка, пані», давньоінд. pátnī «те ж саме». Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983. — ISBN 966-00-0816-3. Т. 4: Н — П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3.

Переклад[ред.]

Джерела[ред.]